Свята наближаються — а разом із ними повертаються спогади. Про ті зими, коли диво було простим, а щастя здавалося майже гарантованим. Ми зібрали архівні фото команди Cosmopolitan і теплі, дуже особисті історії про зимові свята нашого дитинства — різні, але дивно схожі у найважливішому.
Юля Николайчук, шеф-редакторка cosmo.com.ua
Маленький спойлер: більшість моїх колег зазначили, що з віком їхнє сприйняття зимових свят змінилося. У мене теж так. У дитинстві мою увагу найбільше захоплювало саме таїнство цього періоду. Я обожнювала знаходити подарунки під подушкою та біля ялинки — моя уява працювала на повну і домальовувала сліди святого Миколая всюди: у привідкритих дверях у кімнаті, у нічних звуках у квартирі, у тіні від машин, що проїжджали під вікнами, на стінах. Що старшою я стаю, то менше я вірю в диво у тому, дитячому сенсі. Зараз моє найбільше щастя і диво у різдвяний (і будь-який інший) період — мати можливість бути поруч з рідними та близькими.
Цьогоріч я проведу Святвечір і Різдво в тій самій квартирі, яка зображена на фото нижче — квартирі моїх дідуся та бабусі по татовій лінії. Там досі стоїть той самий сервант, а у ньому — той самий красивий посуд. Вже давно немає дідуся, який ще застав те святкування (він помер у 1997-му), а з 2022-го немає і бабусі. Але є тато і мама, і я щиро вважаю себе найбагатшою та найщасливішою людиною у світі тільки тому, що завдяки їм можу переміститися — хай не в часі, але в просторі — і поруч із ними на різдвяні свята знову побути дитиною.
Настя Леонова, beauty-редакторка cosmo.com.ua
Період різдвяних свят — мій найулюбленіший у році ще з дитинства. Коли я була маленькою, я відповідально писала листи Миколаю, завжди чекала на сюрпризи, любила милуватися феєрверками й тішилася відчуттю дива. Зараз хочеться робити ці сюрпризи самій, а головне у свята — бути поруч із рідними людьми, створювати одне для одного гарний настрій та з вірою в краще ввійти в новий рік. І я сподіваюся, що наші бажання, які ми загадаємо опівночі, обовʼязково здійсняться!
Наталія Пєєва, fashion-редакторка cosmo.com.ua
На фото я у костюмі сніжинки — канонічна подія для більшості дівчат у садочку. Однак я й досі пам’ятаю, як мені колола та пачка з фатину і що взагалі я хотіла бути головною героїнею — Зимою… От би повернутися в той час, коли саме такі речі були найбільшим клопотом.
У дитинстві грудень і січень були для мене золотою порою. Все починалося з Миколая, коли мама-Миколай ховала мені подарунки під подушку та в чоботи. Далі був Новий рік — коли опівночі різко вимикалося світло, а за хвилину магічним чином під ялинкою з’являлися яскраві пакунки. Потім ми їхали до рідних, де я мала знайти під ялинкою ще більше подарунків і зняти з гілочок прикраси-цукерки. А кульмінацією завжди було Різдво (тоді — за григоріанським стилем).
Справа в тім, що день народження мого дідуся співпадає зі Святвечором, тож традиційно наша родина 6 січня збиралася за вечерею, їла смачну кутю та холодну грибну юшку. Я співала колядки і знову отримувала гостинці.
Сьогодні я розумію, що більшості тих подарунків уже не маю і, найімовірніше, не згадаю, що саме тоді дарували. Але найбільше мені болить за рідних, багато з яких тепер залишилися лише на фото та в моєму серці. Я безмежно сумую за атмосферою, якої вже ніколи не відчути, але щиро дякую родині за те, що у мене колись було.
Вікторія Скорик, lifestyle-редакторка cosmo.com.ua
Для мене зимові свята — це дім бабусі й дідуся в селі. Та сама хата, запах домашньої їжі, дерев’яна підлога, що рипить, і тиша за вікном. Раніше це відчувалося зовсім інакше — тоді все було магічним без жодних причин. За сімейним столом збиралася вся родина, говорили про все, а я навіть не розуміла, про що. Хотілося бігати по хаті, чекати вечора, слухати кожен звук і радіти просто тому, що свято є.
Зараз, коли я подорослішала, все змінилося. Дім і люди ті самі, але відчуття вже не такі… Свята стали спокійнішими, без тієї дитячої радості й очікування. Залишився затишок, але разом із ним — легкий сум через те, що деякі емоції залишаються лише в дитинстві.
Оля Чава, редакторка соціальних мереж Cosmopolitan Україна
Зимові свята завжди починалися з величезної коробки з ялинковими іграшками, дощиком і паперовими сніжинками. У перші дні канікул мама діставала її з шафи, і ми однією командою починали прикрашати квартиру, поки тата не було вдома.
На самі свята в найбільшій кімнаті з’являвся головний атрибут — величезний розкладний стіл. Увесь рік він стояв тягарем у кутку за шафою. Лише взимку наставав його зірковий час. Тато запікав фірмову курочку з рисом, мама готувала найсмачніші у світі салати — щороку кілька перевірених і один обов’язково експериментальний. А я дивилася мультики про принцес і терпляче чекала на подарунок.
Агнета Бондаренко, керівниця digital-відділу
Новорічний період мого дитинства — це час, коли щастя було простим. Хрускіт снігу під ногами, бабусин фірмовий кекс «Пенсіонерка», повна хата родичів та багато веселих конкурсів із подарунками за найкращий костюм. У дитинстві зимові свята завжди здаються трохи магічнішими, ніж у дорослому житті. Добре, що збереглися фотоальбоми: завдяки їм ми можемо хоч на мить повернутися в той казковий період.
Катя Серегова, вебдизайнерка
У дитинстві зимові свята здавалися чимось магічним і великим, але лише з роками я зрозуміла: святом була зовсім не дата в календарі. Святом були мої батьки — тато і матуся. Вони робили все, аби з мого обличчя не сходила посмішка. Переглядаючи фотографії з дитинства, щоб обрати одну для цієї статті, я помітила: на кожному фото — радісна дитина, радісна я. Це про людей, які дарували мені все найкраще, що мали, і це ніколи не зводилося лише до матеріального. Вони віддавали те хороше, що жило в них самих.
Саме вони навчили мене знаходити світло й частинку свята завжди, навчили створювати його самій. Тепер ми все частіше святкуємо окремо через відстань, проте це тепло вперто пролягає крізь кілометри. Зараз ставлення до Різдва та Нового року значно тепліше й усвідомленіше: хочеться робити приємне для інших і створювати свято навколо себе, наскільки це можливо в наших реаліях. Бо свято для мене — це навіть не гірлянди й не опівніч, це про людей, які навчили мене знаходити світло навіть тоді, коли його майже не видно. Дякую, па і ма.
Анастасія Ткаченко, продюсерка спецпроєктів
Який період може бути найбільш очікуваним для того, хто любить робити і отримувати подарунки? А якщо цей часовий проміжок ще й із народинами співпадає? Як носій консюмеристського гену, чий день народження припадає на початок січня, стверджую: жоден інший. Тож в дитинстві зимові свята були подвійним комбо, на яке я чекала з великим нетерпінням. Тільки тоді найкращими подарунками для мене були ляльки чи вбрання для них (Barbie, звісно, іграшковий батл перемагала з великим відривом, бо для неї окремо продавалося багато одягу та аксесуарів), а тепер — це речі для себе любої, мого вже дорослого аватара. Ну окей, книги та різні естетичні елементи для дому теж вітаються.
На світлині — тримаю в руках те багатство, що отримала в подарунок на зимові свята в 1994-му.
Альона Токаренко, фінансова менеджерка
Для мене зимові свята — це не стільки події, скільки внутрішній стан. Навіть коли надворі холодно, всередині з’являється відчуття тепла. У дитинстві воно виникало дуже просто: запах мандаринів, ялинка з іграшками, очікування подарунків. Тоді здавалося, що попереду обов’язково буде щось хороше.
З роками відчуття стали іншими. Свята більше не сприймаються як щось особливе саме по собі, зате з’явилася інша цінність — час, проведений з близькими. І все ж іноді я ловлю себе на тому самому дитячому відчутті: ніби щось тепле й магічне ще може статися.
https://www.cosmo.com.ua/people/blogs-interviews/redaktsiya-cosmo/
